Історична довідка
Білківської середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
«Школи Володимира Матвієнка»
Школа у селі Білка була відкрита в 1885 році при Хрестовоздвиженській церкві як церковно-парафіяльна чотирикласна, на 35 учнів. Церковно-парафіяльні школи перебували у віданні Волинської єпархіальної училищної ради. За переписом 1897 року на Волині письменних було 21,3 відсотка, з них українців - 9,3 відсотка, поляків - 12 відсотків. На навчання одного жителя в 1911 році в губернії витрачалось 54 коп. Серед дітей, які навчалися, переважно були хлопчики.
Під час Української революції 1917-1920 років школа не працювала. Заняття в ній почалися з 1921 року. Одночасно в Білці було відкрито сільсь-когосподарську професійну школу. У цій школі готували механізаторів, фахівців з обслуговування маслозаводів, що будувались на Коростенщині. Тут навчали грамоти дітей бідняків.
Це була єдина професійна школа в Коростенському окрузі. Роз-міщувалась вона в колишньому панському будинку. Якщо на час відкриття в 1921 році тут навчалось 20-25 учнів, то на кінець 20-х років у школі працювало 8 викладачів, які навчали 66 учнів. За школою було закріплено 60 десятин землі. На початку 30-х років сільськогосподарська школа була перейменована на зоотехнікум. А в 1935 році її перевели в сусіднє село Усолуси Барашівського району.
У 20-х роках Білківська середня школа була єдиною на Коростенщині семирічкою. Згідно зі Всесоюзним шкільним переписом 15 грудня 1927 року, проведеним у Барашівському районі Коростенського округу, у Білківській трудовій семирічній школі працювало 10 вчителів, навчалось 278 учнів.
З іншого документа - доповіді директора Білківської семирічної школи Михалевича дізнаємося про відмінні досягнення школи щодо охоплення освітою дитячого населення (особливо дівчаток). Школа стала осередком громадсько-культурного життя на селі; досягнуто значних успіхів у ліквідації неписьменності.
У 30-х роках директором Білківської школи був Євген Шабліовський - відомий український вчений, літературознавець, заслужений діяч науки УРСР, лауреат Ленінської премії, член-кореспондент АН УРСР, доктор філологічних наук. До 1934 року він викладав українську мову і літературу в Білківськії семирічній школі та сільськогосподарській профшколі.
У 1935-1936 роках Білківська школа стала середньою, до війни було чотири випуски. Вчитель початкових класів Віктор Адамович Козаренко під час зустрічі з випускниками згадував: «У часи сталінського режиму нелегко було дітям, батьки яких хотіли господарювати, працювати на своїй землі. За рішенням Ревкому, мого батька в 1931 році було заслано на 8 років на будівництво Біломорканалу, а мене виключили з школи, зняли піонерський галстук і поставили тавро «син ворога народу». Згодом Віктор Адамович закінчив учительські курси і працював учителем початкових класів Білківської середньої школи. Він був вимогливим вчителем та чуйною людиною. Зі спогадів випускників, Віктор Адамович часто залишав учнів після уроків і тримав аж до ночі, доки не вивчать таблицю множення. Однак, у ті голодні роки ділився куснем хліба зі школярами. Пізніше він працював у початковій школі хутора Рудня Білківська.
До та після війни директором школи був Петро Якович Литвинов. Працювали такі вчителі: В.М.Михалевич, М.І.Цар` єва, І.А.Дворак, А.Л. Литвинчук.
У 1940 році запроваджується оплата за навчання в 9-10-х класах. За один навчальний рік треба було заплатити 150 крб. В архіві школи збереглися платіжні документи 40-50-х років, побачити їх можна в сільському музеї. «Відмінили плату за навчання в 1956 році», - згадувала вчителька Білківської середньої школи Ольга Іллівна Кашперська.
Отже, на початок 40-років на Коростенщині було дві середні школи: одна в Білці, друга в Ушомирі. Сільські навколишні школи стали семирічками. Всі діти були охоплені початковою освітою, хоч рівень матеріального забезпечення та наявність вчителів з вищою педагогічною освітою в сільській місцевості були вкрай низькими.
Після закінчення війни заняття в Білківській середній школі відновилися. Згідно з книгами обліку учнів, що збереглися в архіві школи, в 1945-1946-х роках у школі навчалося 343 учні, вчителями працювало 22 педагоги. Зі спогадів вчительки російської мови і літератури Ольги Іллівни Кашперської: «Білківська середня школа була однією із кращих на Коростенщині. 70% випускників вступало до вищих навчальних закладів. Учителі були вимогливими до себе і до учнів. Білківські учні брали участь у конференціях і перемагали в районних і обласних олімпіадах...»
З особливою любов`ю і повагою згадують вчителі та учні директора школи Петра Яковича Литвинова. Педагог-професіонал, він щедро віддавав свої знання дітям. Помер у школі в 1974 році.
«Школа була осередком культури», - згадувала Софія Феодосіївна Кашперська. - До Білківської середньої школи ходили діти із сусідніх сіл -Рясного, Яблунця, Сушок, Зелениці, Бондарівки, Кам`яної гори, Новини, Ушиці та Кам`янки. Найбільше навчалося дітей у 60-х роках, кількість їх досягла 628 осіб. У педколективі працювало 25 вчителів. Серед них талановитий математик Іван Костянтинович Харченко, вчитель історії Іван Іванович Гришнюк, вчителька біології Олена Федорівна Литвинчук, вчителька географії Катерина Григорівна Тарасенко, вчителі російської мови і літератури Софія Феодосіївна Кашперська та Ольга Іллівна Кашперська, вчитель історії Володимир Панасович Кашперський, вчитель хімії Костянтин Михайлович Прохоренко, вчителька початкових класів Євдокія Петрівна Рибалко та інші. Це були Педагоги з великої літери. Високий професіоналізм, вимогливість, уміння подати предмет стали запорукою творчого успіху для багатьох випускників Білківської середньої школи.
Навчання в школі проводилось у дві та три зміни, працювала вечірня школа. У 1980 році Білківська школа була реорганізована в неповну середню.
Наприкінці 90-х років склалася драматична ситуація. Приміщення школи, побудовано ще в 1905 році, опинилося в аварійному стані. Один корпус завалився, а в другому було небезпечно знаходитися, прогнила стеля, холодні приміщення негативно впливали на стан здоров`я дітей.
У 1999 році, після того, коли в ніч з 4 на 5 лютого один корпус завалився, а в другому вже було небезпечно знаходитися, бо прогнили стеля, підлога, потріскалися стіни, коли ніякі ремонти вже не допомагали, і холодні приміщення негативно впливали на стан здоров`я дітей, директор школи Мельниченко Ніна Миколаївна після багатьох безрезультатних звернень до різних інстанцій, зневірившись у всіх і у всьому, звернулася до свого земляка, колишнього учня школи, випускника 1955 року, Голови Правління Промінвестбанку України Володимира Павловича Матвієнка з листом про допомогу. І рішення було прийняте: побудувати в с.Білка нову школу і власним коштом. 16 липня 1999 року було закладено перший камінь у фундамент нової школи
Всього за рік вдалося збудувати сучасну чудову двоповерхову будівлю. День 25 серпня 2000 року назавжди увійшов у пам'ять усіх дорослих жителів села Білки та їх дітей-школярів. Вони отримали чудовий дарунок до нового навчального року.
У 2003 році на прохання педагогічного колективу, учнів та їх батьків рішенням Коростенської районної ради школі присвоєно ім'я «Школа Володимира Матвієнка», також вона отримала статус середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.
У лютому 2004 року, завдяки безпосередній підтримці Володимира Павловича Матвієнка, школа одержала сертифікат на безоплатне підключення до мережі Інтернет та користування послугами комутованого ІР-з`єднання. Це була одна із небагатьох шкіл району, яка в електронному режимі була пов`язана з усім світом, мала гарне комп`ютерне забезпечення.
Школа часто зустрічала столичних гостей, відвідували школу гості з Білорусі, Франції. На базі школи 25 серпня 2006 року проходив І Всеукраїнський зліт громадської дитячої організації «Козаченьки», засновником якої був Володимир Павлович Матвієнко. Тоді школа прийняла представників з усіх областей України. Та найбільше в школі чекають на свого земляка, якому завдячують красунею школою, Володимира Павловича Матвієнка. А свою любов до рідної школи він висловив у пісні «Школо моя»:
Школо моя , я ніколи тебе не забуду.
Школо моя, мов домівка в дитинстві була.
Школо моя, ти не знаєш, як син тебе любить.
Школо моя, мов за руку в життя повела.
Мов сонце , світи, моя школо.
Яка ж ти красива й нова!
Ти - щастя, і юність, і воля.
Майбутнє - у центрі села.
Мов сонце, світи, моя школо.
Дитинства мого дивний край.
Тебе не забуду ніколи.
І ти мене не забувай.
Пам`ять моя зберігає воєнне дитинство,
Травень ясний і тяжкі повоєнні літа.
Хлопці з села поставали навік обеліском,
І школярі на лінійку збиралися там.
Школо моя, ти є перша свята альма-матер.
Рідна моя , ти надійний в житті оберіг.
В серці навік та любов до людей, що дала ти,
Совість і честь і початок справдешніх доріг.
Багато вихованців школи стали науковими працівниками, керівниками шкіл, наукових підприємств. А скільки педагогів, лікарів, інженерів, фахівців сільського господарства! Серед них: Голова Правління Промінвестбанку, професор, заслужений діяч мистецтв, герой України Матвієнко Володимир Павлович, кандидат хімічних наук Козаренко Трохим Денисович, кандидат фізіологічних наук Ольга Григорівна Мельниченко, кандидат медичних наук Дмитро Іванович Омельченко, кандидат технічних наук Віктор Серафимович Шевчук, генерал-майор Микола Трохимович Гузенко, доктор біологічних наук Павло Дмитрович Харченко.
Директорами школи були:
1. Литвин Василь Михайлович
2. Козачук Кирило Максимович
3. Літвінов Петро Якович
4. Литвинчук Микола Андрійович
5. Макаревич Федір Зосимович
6. Калініченко Тетяна Іванівна
7. Ісаєнко Алла Олексіївна
Нині ліцей очолюють:
Мельниченко Ніна Миколаївна - директор, 1958 року народження, освіта вища, вчитель фізики і математики, стаж педагогічної роботи - 34 роки.
Антоненко Валентина Петрівна - заступник директора з навчально-виховної роботи, 1971 року народження, освіта вища, учитель початкових класів, стаж педагогічної роботи - 25 роки.
В 2022-2023 навчальному році в ліцеї працює 24 педагогічних працівників, є 11 класів, в яких навчається 95 учнів.
Для кожного з нас рідна школа - це насправді живодайне джерело, до якого не раз припадали і черпали наснагу. Вона має навчити дітей шанувати рідну землю, свою історію, свій народ і свою націю. Це, як відомо, не легко. До цього ми повинні прагнути гуртом - батьки і вчителі, педагоги з досвідом та молоді спеціалісти, рідні, які хочуть бачити своє продовження у розумних, талановитих дітях.
.........